Моя дівчинка...

Мабуть, я кохаю її більше життя, але я нічого не можу з собою вдіяти. Тому що я безсила, коли бачу перед собою пару цих вологих темно коричневих очей, які сканують мене в якому б кутку квартири я не перебувала ... Часом вона дуже активна, а потім знову завалюється спати. Вона бере участь у всіх розмовах, крутить при цьому своєю мордою туди-сюди. Вона любить гратися зі мною на прогулянці та вдома. Вона гріє мене своїм сорокаградусний пузом, навіть коли на вулиці спека. Вона душу і Батьківщину продасть за кісточки і чує, як шелестять пакети за багато метрів від неї. Вона зрадницьки підставляє мордочку або пуза, щоб її почухали тим, кого знає з самого дитинства. Вона спить біля мене, коло ліжка. Вона вперто не пускає з квартири, коли я поспішаю на навчання  або йду кудись гуляти без неї. У такий момент прикидається котом з мультфільму "Шрек". Але я не можу піти на навчання з нею... Ще вона вміє стрибати до стелі, правда, тільки тоді, коли мене не було більше трьох-чотирьох годин, коли я приходжу додому. Любить з усіма сидіти на кухні, коли їмо, колбаснічати або сирнічувати. Бажає доброго ранку, тобто будить мене своїм гарячим язиком і колеться при цьому своїми вусами або пхається у бік своїм мокрим носом. Червоніє, коли її називають сучкою. Іноді є за що... Їй вже скоро три рочки. Ще молода, але я не знаю, що буду робити, коли вона засне назавжди... Я цього просто не зможу пережити...